Подруги Лізи відверто їй заздрили. Адже вона вийшла заміж за Дениса, який користувався симпатіями щонайменше половини їхньої студентської групи, та при цьому не мала клопоту з пошуком житла.
Мати Дениса ще на початку сімейного життя відписала молодятам двокімнатну квартиру.
— Тобі пощастило, Лізо! — зауважила Настя, колишня однокурсниця, з якою вони п’ять років разом штудіювали.
Утім, Єлизавета виявилася прагматичною дівчиною з далекоглядними планами. Тому вона, не гаючи часу, поставила чоловікові пряме запитання:
— Денисе, поясни мені, будь ласка, ти не в курсі, твоя мама цю квартиру оформила на нас назавжди чи є ймовірність, що вона колись попросить нас виїхати?
— Без уявлення, я з нею про це не говорив, — знизав плечима Денис.
— Тоді, будь ласка, з’ясуй.
— Якось ніяково… Вона ще подумає, що ми хочемо відхопити в неї житло, — збентежено відповів Денис.
— Незручно нам стане, коли вона раптово заявить, що ми маємо забрати речі, а в нас, можливо, до того часу вже й діти будуть, — наголосила Ліза.
— А як же мені правильно запитати її про це?
— Відверто. Дізнайся, чи збирається вона переоформити квартиру на тебе. Раптом вона, вийшовши на пенсію, надумає здавати це житло в оренду? А ми що тоді робитимемо?
При першій нагоді Денис все ж поговорив із матір’ю і почув, що вона не планує робити квартиру його власністю, однак і виганяти їх не має наміру:
— Живіть спокійно, у підсумку все однаково залишиться вам, бо інших спадкоємців я не маю, — запевнила вона.
— Ясно, — із полегкістю зітхнула Ліза. — Значить, ми відкладаємо кошти на власне помешкання.
— Для чого? — здивувався Денис.
— Щоб мати щось своє.
— Лізо, якщо мама дізнається про це, вона може образитися, — передбачив Денис.
— Навіщо їй знати? — порадила Ліза. — Та й узагалі краще нікому не розповідай. Пробач, Денисе, але ти доволі простодушний: ділишся з людьми інформацією про зарплату чи премію, а вони використовують це собі на користь.
— Хто, наприклад?
— Хоч би й Едік. Ти похвалився йому, що отримав кругленьку премію, — одразу попросив у тебе позику. Та повернув він борг?
— Ще ні, проте обов’язково розрахується, — оптимістично сказав Денис.
— Розрахується. Післязавтра, щойно отримає зарплату, — промовила Ліза.
— Звідки знаєш?
— Бо я сама вчора нагадала йому, що час віддати.
— Та це ж незручно! — знітився Денис.
— От бачиш, тобі «незручно», а йому цілком комфортно. Зверни увагу, що вже три місяці він відтягує повернення, заробляючи не менше за тебе. Існує приказка: «Гроші люблять тишу». Пригадай, багато хто з твоїх колег хизується, скільки саме має заощаджень чи яку машину планує купити? Ото ж бо й воно.
У результаті вони з Денисом узгодили таку схему: доки квартиру їм не потрібно винаймати й поки немає дітей, житимуть на дохід Дениса, а комунальні платитиме Ліза, відкладаючи решту коштів на спеціальний накопичувальний рахунок.
Оскільки Ліза вміла чудово й ощадливо готувати, Денисового заробітку вистачало на необхідні витрати та навіть на деякі радощі.
Зрозуміло, що їм довелося вкластися в ремонт квартири матері Дениса. Ліза особисто підбирала шпалери, ламінат, кахлі для кухні й ванної кімнати. Результат вийшов дуже красивим, хай і обійшовся недешево.
За півтора року Ліза завагітніла. Усі родичі були в захваті, а невдовзі з’явився на світ їхній син Єгор.
Двоє бабусь і дідусь буквально засипали хлопчика подарунками, тож Лізі й Денисові довелося їх трохи зупиняти. Здавалося, все йде чудово.
Та минуло пів року, і коли Ліза перевірила квитанції, виявила, що у квартирі вже прописано п’ять осіб замість трьох. Вона вирушила до ЖЕКу, аби дізнатися, в чім річ, і їй пояснили, що власниця житла ще місяць тому зареєструвала двох додаткових людей.
Увечері Денис набрав номер матері:
— Мамо, чому ти не попередила, що приписала у квартиру ще двох осіб?
— Роза попросила, щоб я оформила прописку для Кристини з дитиною. Чоловік Кристини її покинув, у селищі роботи немає, тож вона перебралася до міста. Тимчасово орендувала помешкання поблизу вас, визначила свого Рому в садочок, пішла працювати, — незворушно сказала мати.
— Але чому ти нічого нам не повідомила? — здивувався Денис.
— А що вам за діло? Вона ж не планує поселятися з вами.
— Різниця в тому, що платіжки зросли. Плюс, тепер Кристина, маючи прописку, має право прийти будь-коли й вимагати впустити її.
— Електрика та вода ідуть за лічильниками, а решта — не така вже велика різниця, щоб перейматися. Я ж пояснила: жити вона до вас не прийде, їй потрібна лише реєстрація, — мовила мати.
Справді, сума хоч і була не надто великою, але помножена на дванадцять місяців утворювала відчутну цифру.
— Ще трохи — і ми зможемо внести перший платіж, — підбадьорливо сказала Ліза чоловікові.
Поки Єгорові не виповнилося півтора року, вона не могла працювати. Але коли виплати зменшилися, Ліза вирішила шукати можливість підробітку.
Їй допомогла давня подруга Віка, котра мала маленьке ательє. Вона запропонувала Лізі вести бухгалтерську звітність. Згодом Віка відшукала для подруги ще одного клієнта.
Щоб Ліза мала змогу працювати, її мама приїздила два-три рази на тиждень посидіти з онуком (частіше не виходило через змінний графік). А в суботу Денис повністю займався сином, звільняючи Лізі ще один день. Неділю вони проводили разом, відпочиваючи.
І ось однієї такої неділі, коли сім’я повернулась із прогулянки, у двері подзвонили: на порозі стояла двоюрідна сестра Дениса — Кристина — з чотирирічним сином Ромою. Вона затягла в передпокій дві чималі валізи і велику в клітинку торбу:
— Хазяйка попросила мене з’їхати — в неї син одружується, — повідомила вона.
— Цікаво, — відреагувала Ліза, — певно, не за один день тобі це сказали. Тиждень-два на збори точно мали дати. Чому не почала шукати нову оселю?
— Навіщо? У мене ж тут постійна прописка. Значить, можу в будь-який момент оселитися, — заявила Кристина.
Денис подався на кухню, аби зателефонувати матері:
— Мамо, ти в курсі, що Кристина разом із сином прийшла до нас жити?
— Вона залишилася на вулиці з дитиною, Роза попросила, — зітхнула мати. — Не могла ж я відмовити. Двокімнатна квартира дозволяє вам розміститися утрьох.
— Прекрасно, — саркастично прокоментувала Ліза. — Твоя мама всім догодить, тільки не нам.
Почалися сумні будні.
— Кристино, скажи Ромці, щоб не галасував, мені треба Єгора вкласти, — звернулася Ліза.
— Він же грається, хіба дитина може бути тихою весь час? Зате ваш син не вередує, так? — із неприхованим докором відповіла Кристина.
— Кристино, сьогодні твоя черга мити кухню, — нагадала Ліза.
— Митиму, як матиму вільну хвилину. Я, між іншим, працюю, а ти вдома сидиш. Можеш і сама все зробити, — відказала Кристина.
— Лізо, чому двері до вашої кімнати постійно замкнені? Ромка не має де побігати. Ви там займаєте шістнадцять метрів, а нам дісталося дванадцять!
— Бо твій Рома суне руки куди тільки можна, учора прищемив пальці Єгору, — спокійно пояснила Ліза.
Зрештою квартира почала нагадувати комуналку.
Ліза попросила чоловіка врізати замок у двері, щоб Кристина не порпалася в їхніх речах, адже кілька разів ловила двоюрідну сестру на «запозиченнях» без дозволу.
Тоді з’ясувалося, що з холодильника зникають продукти. Ліза купувала дитяче харчування на тиждень, проте вже до п’ятниці все кудись подівалося.
Якось вона прямо сказала Кристині не брати чужі продукти без попередження.
У відповідь на ранок уся каструля супу, який Ліза зварила напередодні, перетворилася на пересолену й переперчену рідину — їсти це було неможливо.
Після цього Денис переніс холодильник у їхню кімнату: тісно, зате за продуктами можна було не хвилюватися, не знаючи, що вигадуватиме Кристина наступного разу.
Одного дня Денис вирішив зателефонувати матері й поскаржитися на поведінку двоюрідної сестри, але замість розуміння почув її довгу промову:
— Ти на свою Лізу подивися. Роза розповідала, як вона утискає Христину: і не заходь у кімнату, і на кухню, мовляв, на права не претендуй, і ще хоче, щоб вона платити за комуналку почала. А Кристина, на хвилинку, має менший метраж, та і їх двоє, а вас троє!
Денис намагався пояснити, що Кристина взагалі не платить за компослуги, та почув короткі гудки — мама кинула слухавку.
І справді, з моменту, як Кристина оселилася, Ліза спитала, яким чином вони ділитимуть платіжки. Проте сестра відповіла, що тітка — мати Дениса — дозволила їй жити безплатно.
Одного вечора Кристина оголосила, що в садочку медсестра порадила не приводити Рому через сильний нежить:
— Я вранці піду на роботу, а він лишиться із тобою, все одно ти вдома, — заявила вона Лізі.
— Усвідомлюєш, що говориш? Мій син і так малий, а твій — та ще й хворий. Візьми лікарняний і доглядай його сама, — обурилася Ліза.
Та Кристина наступного дня, не сказавши ані слова, тихенько пішла, залишивши сина, який мирно спав. Звісно, Лізі довелося годувати хлопця, переодягати, грати з двома дітьми — про власні справи годі було й думати.
— Якщо ще раз так вчиниш — викличу поліцію й попереджу службу у справах дітей, — суворо виголосила Ліза ввечері.
Стало ясно, що далі так тривати не може. Проте на той час зібраних коштів ледве вистачало на перший внесок за однокімнатне житло, а їм хотілося одразу двокімнатну.
Тоді на допомогу прийшли батьки Лізи.
— Ми планували придбати нову машину, — зізнався батько, — але поки почекаємо. Вам ці гроші зараз потрібніші.
Завдяки державній іпотечній програмі для молодих сімей Ліза з Денисом приблизно за місяць переселилися у власну квартиру. З колишнього помешкання вони забрали лише куплену за свої гроші техніку (холодильник, пральну машину, телевізор) і два ліжка: своє та дитяче.
— Якось порожньо тут, — озирнувшись, сказав Денис. — І навіщо ми тоді стільки вклали в ремонт тієї квартири? Зараз би ці кошти дуже стали нам у пригоді.
— Насправді не все витратили, — трохи загадково усміхнулася Ліза. — У нас є певна частина.
— Звідки? — здивувався Денис.
— Зачекай, я все поясню. Головне, не починай відразу хвилюватися, а вислухай. — Вона зітхнула: — Пригадуєш, ми домовлялися, що я оплачую комуналку? Я й робила це. Але коли виявилося, що твоя мама дозволила Кристині жити там безплатно, я вирішила, що це правило діє і для нас. Тож за весь той час — а це вісім місяців — я не вносила оплату. Усі показники лічильників я надсилала, але рахунки не закривала. Натомість відкладала ці гроші на окремий рахунок. Якщо ти вважаєш, що ми повинні все повернути твоїй мамі, я так і зроблю. Проте ця сума менша, ніж ми витратили на ремонт. І все ж на меблі нам вистачить.
— Придбаємо меблі, — після секундної паузи вирішив Денис.
Звісно, коли мати з’ясувала, що комунальні виявилися невиплаченими, здійнявся гучний скандал. Але Денис нагадав їй, яких капіталовкладень іще вимагав ремонт (і він говорив лише про витрати на матеріали, не додаючи вартість робіт), тож зрештою вона заспокоїлася.
Кристина ж залишилася в тій самій квартирі. Коли мати Дениса прагнула здати помешкання, сестра не захотіла виїжджати. Довелося подавати позов до суду й офіційно добиватися її виселення, що розтяглося майже на рік. Зрештою Кристину з дитиною зняли з реєстрації.
Однак перш ніж здати житло в оренду, мамі Дениса знову довелося вкластися в ремонт і виплатити борги за комунальні послуги. Крім того, близькі родичі ще довго дорікали їй «негуманністю» й нібито бездушним ставленням до нещасної Кристини.