Емма поверталася додому з великою сумкою продуктів на тиждень. Вона завжди закуповувалася наперед, бо бігати по магазинах часу зовсім не було. У будні вона працювала бухгалтером у солідній компанії, у суботу обов’язково відвідувала маму, а в неділю ходила до притулку для безпритульних собак, де вже кілька тижнів жив її новий друг — Астероїд.
Це був невеликий безпородний цуцик, якого Емма сама знайшла і привезла до притулку. Пару тижнів тому цей малюк ув’язався за нею перед самим під’їздом, а потім почав бігати навколо неї колами й голосно гавкати.
— Привіт, — сказала Емма. Того вечора вона страшенно втомилася, бо їх несподівано відвідала перевірка, але все ж зупинилася, присела й погладила грайливого песика. — Що ти крутишся навколо мене, як астероїд? Ти, мабуть, голодний…
Тут вона задумалася: «Чим же тебе нагодувати? Молока в мене немає. Може, сосиску з’їси?»
Песик із задоволенням з’їв усі сосиски, куплені Еммою на вечерю.
— Дякую тобі, дружку, — сумно всміхнулася дівчина. — Ти сьогодні посадив мене на дієту. Крім тебе, більше нікому.
Вона забрала Астероїда додому, зробила йому в спальні на підлозі лежанку зі свого старого светра, уклала малюка спати. Крихітка скиглила майже всю ніч, а вранці розбудила її на самому світанку.
— Ну й куди мені тебе подіти? — спитала Емма у цуценяти.
Вона йшла на роботу до самого вечора. Залишати Астероїда вдома самого — страшно. Дівчина почала терміново шукати для нього притулок.
«Пробач, Астероїде: у мене немає часу тебе виховувати. Але обіцяю навідувати тебе при кожній можливості». Астероїд ще не знав, що Емма — дуже відповідальна людина, яка завжди тримає слово. Вона приходила до цуценяти, приносила в притулок корм і допомагала іншим волонтерам.
Астероїд став для неї дуже важливим створінням.
І ось цього прохолодного п’ятничного вечора вона втомлено пленталася тротуаром до свого під’їзду, а в руках у неї було два важкі пакети, зокрема з кормами для тварин притулку.
— Дівчино, дозвольте вам допомогти, — почула Емма позаду себе приємний чоловічий голос.
До неї ніхто ніколи так не звертався, і вона спершу подумала, що слова адресовані не їй. Але тут відчула, як хтось намагається забрати в неї пакети, і повернулася подивитися, що взагалі відбувається. У цей момент вона вперлася поглядом прямо в симпатичне обличчя молодого чоловіка. Він привітно дивився на Емму зеленими очима й усміхався. Трохи оговтавшись, дівчина зрозуміла, що його просто розсмішило, як вона відчайдушно притискала до себе пакети з макаронами, гречкою, ковбасою, кормом та іншими «цінностями».
— Дякую, — нерішуче промовила Емма. Вона не звикла до чоловічої уваги, тому в свої тридцять шість років завжди намагалася обходитися без сторонньої допомоги. Вона розтиснула кулаки й дозволила незнайомцеві забрати її ношу.
— Куди ви тягнете таку вагу?
— Додому.
— У вас, мабуть, велика сім’я, — знову засміявся незнайомець, натякаючи на важкість пакетів.
— Ні. Я живу сама.
— Я теж сам. Але мені стільки їжі не треба.
Емму збентежив його жарт. Вона почала виправдовуватися:
— Це запаси на тиждень. І там ще корм собакам у притулок.
— Пробачте, я не втручаюся, — сказав він уже серйозніше. — Просто я намагаюся з вами познайомитися. Я нещодавно переїхав сюди. Сумно на новому місці.
— А-а-а-а, — протягнула Емма, трохи дратуючись на себе за свою сором’язливість. — Тепер зрозуміло, чому я вас раніше тут не бачила.
— Я Павло, — всміхнувся супутник, повертаючи пакети вже біля самого під’їзду.
— Емма.
— Ого! Ім’я таке ж гарне, як і його власниця.
— Дякую.
— Побачимося.
І він швидко пішов у бік сусіднього будинку, а Емма задумливо попленталася додому. Банальні компліменти Павла її сильно вразили. Ніхто й ніколи не казав їй приємних слів. І Емма добре знала чому: вона некрасива. Прямо класична, як із вірша Заболоцького.
Увійшовши до квартири, вона подивилася на себе в дзеркало й побачила знайоме відображення: руді кучері обрамляли повне веснянкувате обличчя з великим носом, маленьким ротом, великими очима й ледь помітними бровами. «Страховисько, — подумала Емма. — Та він просто познущався». І все ж слова нового знайомого, які здавалися суцільною брехнею, гріли душу. Від спогаду про маленьку допомогу з боку такого приємного чоловіка Еммі ставало якось незвично радісно. На емоціях вона навіть вечеряти не стала. «Дійсно, накупила тонну продуктів, як у голодний рік», — подумала вона, а вранці їй здалося, що в неї навіть трохи проявилася талія.
У суботу Емма поїхала до матері допомагати. Вона робила це щотижня. Але сьогодні поїхала навіть із якимось задоволенням. Швидко впоралася з прибиранням і пранням. Сіли з мамою попити чаю.
— Ти б записалася хоч у спортзал, Еммо, — пробурчала мама. — Геть розпливлася. Не жінка, а копиця сіна.
— Мамо, у мене робота сидяча.
— Тим більше! У тебе генетика, я тобі казала: ти копія покійної мами твого тата. А вона на старості майже не ходила, така огрядна була. Але вона не рухалася, Еммо! Не повторюй її помилок.
— Мамо, коли мені ходити в спортзал? Я на роботі до восьмої вечора.
— У неділю.
— Я не можу.
— Чим ти зайнята? Цукерки тріскаєш?
— Мамо, я ходжу в притулок до собак. Там у мене цуценя, Астероїд.
— Еммо! Ну ти вигадала! Цуценя. Притулок! Знайшла заняття. Ти ще котів заведи, тоді точно залишишся старою дівою.
— Мамо, та я вже стара діва.
— Не каркай. Треба схуднути. Тоді й нареченого знайдемо.
— Де ми кого знайдемо, мамо? — з відчаєм спитала Емма. — Досі не знайшли, а попереду в мене — сорокаліття. Тож фітнес-клуб мені не допоможе.
— Та тобі вже нічого не допоможе! — розсердилася мати.
— Гаразд, мамочко, давай не сваритися. Я поїду.
— Добре. Їдь. І подумай про фітнес, доню. Тобі ж буде корисно для здоров’я.
— Мамо, я обіцяю подумати. Мені пора. Бувай.
Виходячи з автобуса біля дому, Емма знову зустріла Павла й мимоволі всміхнулася. Він відповів їй тим же:
— Добрий вечір. Ви сьогодні без покупок?
— Добрий вечір. Я все купила вчора.
— І самі несли від самого магазину! Я вас благаю: візьміть мене в носії. Мені боляче дивитися, як жінки тягнуть важкі сумки.
Емма всміхнулася.
— Гаразд, я вас кликатиму.
— Ось дякую, що погодилися. Давай спочатку я вас покличу. Потренуємося.
— Куди покличете? — здивувалася Емма.
— У театр. Дуже хочу туди сходити, але самому якось незручно.
Емма уважно подивилася на молодого чоловіка, намагаючись зрозуміти, наскільки серйозною є його пропозиція. А Павло вже вмикав телефон і вичікувально на неї дивився. Вона продиктувала йому номер. І незабаром вони зустрілися, щоб разом відвідати виставу. Заради цього Емма навіть із роботи пішла раніше, чого за всі десять років сумлінної служби за нею не помічалося.
Після знайомства з Павлом вона взагалі почала змінюватися на очах.
[the_ad id=”93507″]
— Та ви ніби схудли! — казали їй на роботі підлеглі. І Емма дійсно відчувала себе так, ніби схудла. Принаймні хода в неї стала легшою. І важких речей вона більше не носила: Павло не дозволяв. Довелося відмовитися й від відвідування притулку, бо Павло скаржився, що в них і без того мало часу на спілкування одне з одним.
— Моя дівчина не повинна тягати важке, — казав він, і Емма з легкістю віддавала йому свої сумки.
Паша був турботливим: стежив, щоб Емма тепло одягалася в холодну погоду, допомагав готувати вечерю, водив у кіно, театр і на концерти. Емма була щаслива. Коли він запропонував жити разом, вона, не вагаючись, погодилася. І Паша зі своєї орендованої квартири незабаром переїхав до неї.
Через пару місяців спільного життя Павло засумав:
— Еммочко, знаєш, мені б так хотілося відвозити тебе на роботу. Скільки ти будеш мерзнути на зупинках?
— Ти хочеш купити машину?
— Так, але мені ще так довго на неї збирати…
— Скільки тобі не вистачає?
— Половини.
— Але ж ми з тобою разом. Давай це буде наша спільна покупка.
— Давай!
Павло став відвозити Емму на роботу. Колеги помітили це й одразу зрозуміли причину змін у начальниці. На неї посипався шквал запитань, і Еммі довелося зізнатися, що в її особистому житті великі зміни.
— То ось у чому секрет того, що ви так покращали! Вітаємо, — казали колеги й підлеглі. А Емма розквітала.
Ще через пів року Павло запропонував Еммі разом збирати на дачу. Вона з радістю погодилася. На нову покупку вона відкладала більшу частину своєї зарплати. Вкладався й Паша, але суми, які він вносив, Емма не контролювала.
Якийсь час усе було просто чудово. Пара жила в мирі та злагоді. Але ідилія не може тривати вічно. Потроху Павло почав віддалятися, у нього з’явилися якісь нові справи, про які він нічого не розповідав Еммі. Вона стала хвилюватися, ставити запитання, але він у відповідь лише злився. І ось одного разу пара так посварилася зранку, що Павло навіть не став відвозити Емму на роботу. Вона засмутилася, але постаралася стриматися. Наприкінці дня спробувала зателефонувати йому, щоб поговорити, але він не брав слухавку. Додому довелося повертатися автобусом.
Коли Емма увійшла до квартири, то побачила, що Паші немає. На полицях у ванній не було його засобів для гоління, із передпокою зникли речі. Смутна здогадка підштовхнула Емму піти до спальні й перевірити схованку, де вони зберігали накопичені гроші. Там також було порожньо. Всередині все обірвалося. Хоч як сильно вона була закохана в Павла, але тепер одразу здогадалася, що його метою весь цей час був зовсім не роман із нею, рудоволосою некрасивою.
— Ех, Еммо, — сказала дівчина сама собі, — яка ж ти дурепа.
Постраждала не стала нікуди заявляти. Що б вона сказала в поліції? Машина була куплена на ім’я Паші. Вона й водити не вміє. А гроші вона, по суті, віддавала йому добровільно. Їй було соромно взагалі комусь розповідати про те, як її обманули. І Емма, поплакавши пару ночей, продовжила жити, як раніше.
У суботу їй довелося їхати до мами. Зізнаватися їй у тому, що Паша втік від неї з грошима, Еммі було соромно. І вона збрехала, що він поїхав у відрядження.
У неділю зранку вставати не хотілося. На серці була щемлива туга. «А адже мій Астероїд, мабуть, так само сумував, коли я перестала ходити в притулок… Так мені й треба! Я його зрадила. Тепер отримала бумеранг. Треба піти й хоча б дізнатися, як він там», — вирішила Емма й одразу вирушила до притулку.
Астероїд був усе там же. Він помітно підріс, але, побачивши свою стару приятельку, одразу став на радощах гасати по клітці й махати хвостом.
— Ти впізнав мене! — зраділа й Емма. У той же момент вона вирішила забрати свого вірного друга додому.
— Пробач мені, Астероїде! — сказала псу господиня. — Я більше ніколи тебе не покину!
Заради того, щоб у неї була можливість гуляти з улюбленцем, Емма змінила роботу, втративши в зарплаті. Коли її мама про це дізналася, то спробувала втрутитися. Але донька, вперше за багато років, дала їй відсіч.
— Мамо, це моє життя!
Щодня Емма гуляла з активним Астероїдом, тому й їй доводилося рухатися. Новий режим дня забирав багато часу, завдяки чому тужливі думки незабаром зникли. Пес дарував Еммі безліч позитивних емоцій. Його щира любов допомагала їй знімати стрес після роботи, який раніше вона заїдала. Активний спосіб життя позитивно позначився на самопочутті. Емма до весни змінилася. А влітку всі колеги помітили, як значно вона схудла й покращала.
Вона й сама стала помічати, що чоловіки дивляться на неї по-новому. Це також покращувало її настрій. Емма навчилася кокетливо всміхатися. А ще змінила гардероб, зробила стильну стрижку й почала робити макіяж.
— Ти, мабуть, закохалася, Еммочко? — питали колеги.
— Так!
— У кого ж, якщо не секрет?
— У себе! — щасливо заявляла Емма.
А незабаром вона дійсно заново закохалася. Гуляючи з Астероїдом, вона познайомилася з господарем дуже симпатичної вівчарки. Але це вже зовсім інша історія.